У Києві відбулася науково-творча конференція «Українська література і війна»

13 травня у Києві за участі Національної спілки письменників України та Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України відбулася науково-творча конференція «Українська література і війна»

Джерело Українська літературна Газета

Співведучими заходу були директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський і голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.

На конференцію завітали відомі українські письменники, журналісти, науковці, військові, зокрема Олександр Боронь, Євген Букет, Надія Гаврилюк, Сергій Гальченко, Ніна Герасименко, В’ячеслав Гук, Дмитро Дроздовський, Віталій Зарицький, Петро Засенко, Світлана Злочевська, Ігор Зоц, Юрій Ковалів, Інна Ковальчук, Владлен Ковтун, Тарас Кремінь, Дмитро Лазуткін, Лариса Мороз, Ельхан Нурієв, Микола Поровський, Костянтин Родик, Валентина Розуменко, Олександр Сасько, Людмила Тарнашинська, Леонід Тома, Тетяна Фольварочна, Сергій Хоменко, Григорій Цимбалюк, Богдан Червак, Ніна Шаварська та інші.

Микола Жулинський зазначив, що росія веде проти нас нищівну війну, яка не оминула жодного українця, проте українська нація виявила дивовижну силу спротиву, а митці, які опинилися в пекельному горнилі цієї війни, засвідчили і засвідчують словом переможну силу духу українців. Він прочитав щемкий і мужній вірш Любові Голоти «Господи! За ці юначі сльози…».

Михайло Сидоржевський розпочав свій виступ віршем «Квіти» поета Івана Бережного, а також зауважив, що перша конференція такої тематики вже відбулася влітку минулого року в Києві за участі Національної спілки письменників України і Міністерства оборони, яка й започаткувала  традицію збирати разом талановитих людей, які висвітлюють у своїх творах тему війни.  Також він додав, що НСПУ від самого початку віроломного вторгнення росії долучилася до висвітлення теми війни: зокрема були надруковані антології, які зібрали під своїми обкладинками авторів з України і далекого зарубіжжя. Михайло Сидоржевський також презентував і цьогорічну  антологію «Звитяга і мужність. Вірші і проза з війни» (2025), яку він упорядкував і яка щойно побачила світ у видавництві «Ліра-К» (видавець Віталій Зарицький), де зібрані твори, написані безпосередніми учасниками війни – когось із них із нами вже немає, а інші зі зброєю в руках боронять українську землю. У цій книжці представлені і проза, і поезія – про війну і про невійну, однак у нашій свідомості війна присутня навіть тоді, коли автор-воїн розповідає про абрикоси у саду… Також очільник НСПУ підкреслив, що зараз дуже багато книг написано про війну, з’явилася велика кількість нових авторів, які творять новітню українську літературу, проте далеко не все з цього досліджено й упорядковано, а ми чекаємо на потужні твори про війну, написані людьми, які є й були безпосередніми її учасниками.

Поетка і науковця Надія Гаврилюк  представила презентовану антологію, наголосивши, що самі автори окреслили, як вони бачать війну і як відтворюють її у слові, але спільна мета, яка їх усіх об’єднала під однією обкладинкою, – це щоб зберегти пам’ять про війну. Також пані Надія зауважила, що важливо вивчати ці тексти, і відзначила необхідність збереження пам’яті про війну у поетичному плані.

Літературний критик і журналіст Костянтин Родик додав, що література війни має стати зоною неупередженої критики, бо вже є дуже багато текстів про війну, але й досі постають актуальні питання, які потребують відповідей: що таке література війни? – як осмислити її драматичний досвід? – як правильно систематизувати вже написане? – що у масовій свідомості є мірилом якості і чи може така література творитися для масового читача? Пан Костянтин докладно проаналізував проблеми сучасної літератури про війну і зауважив на важливості її систематизації й дослідження.

Літературознавець, заступник директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Сергій Гальченко докладно розповів про літературні проєкти, які вже реалізовані Інститутом літератури під час війни, здебільшого коштом пожертв меценатів. Наприклад, таким робом був виданий малоформатний «Кобзар» Тараса Шевченка  (видано пів мільйона творів). Ці книжки йшли на фронт, де є потреба в такій літературі.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь наголосив, що дуже важливо, якою мовою пишеться література про війну, треба всіляко підтримувати таке письмо й спонукати до нього, бо питання мови під час війни залишається чільним. Також пан Тарас підкреслив, що ми маємо навчитися пропагувати нашу літературу у світі, щоб якнайбільше людей пізнавало її й мало можливість знайомитися з нашою культурою. Також має працювати й потужна грантова підтримка, бо це одна із стратегій розвитку нашої культури.

Полковник Збройних Сил України у відставці, письменник Микола Поровський  зауважив, що війна змінила багатьох і знайшла своє відображення в літературі, така література стала способом осмисленням фактів, що стали вже історією, бо така книга як зброя, і ми маємо на кого рівнятися – на наших славетних авторів початку XX століття. Також пан Микола зазначив, що література про війну стала частиною загальної української літератури, така література різноманітна за жанрами, хоч і змінилася сама війна, але не змінилася література, яка її висвітлює: біль, ненависть, життя, смерть – це і її тематика, людські почуття стали предметом опису. Микола Поровський  наголосив, що такі книжки потрібні для майбутнього покоління, бо вони потужний інструмент освіти.

Перший заступник Голови Держкомтелерадіо, голова ОУН Богдан Червак розповів про видатну постать письменника Бориса Гуменюка, який безвісти зник на війні і творчість якого потребує загальної уваги й осмислення, бо вона правдиво відобразила російсько-українську війну і стала документальним свідченням цього талановитого митця. Також Богдан Червак зазначив, що доля Бориса Гуменюка має схожість із долею видатного Олега Ольжича і закликав внести зміни до Положення про Шевченківську премію, якою б тоді можна було нагородити Бориса Гуменюка.

Літературознавець і професор Юрій Ковалів зауважив, що рівень літератури про війну має бути дуже високий, треба орієнтуватися на художньо довершені твори і на тих авторів, які пройшли горнило війни, бо читач має повірити у сказану правду.

Письменник і науковець Леонід Тома докладно розповів про жахливий час, проведений у Харківській області під постійними обстрілами в окупації і як потужно його тоді підтримала «Українська літературна газета», яка друкувала його твори і таким чином єднала з вільним світом, давала можливість мислити й творчо реалізовуватися.

Голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Спілка офіцерів України», полковник у відставці Олександр Сасько зазначив, що, на жаль, Закон України «Про основи національного спротиву» не передбачив слово як найважливіший інструмент того спротиву, але наш загальний спротив – це і слово, бо воно є духовною зброєю проти ворога. Також пан Олександр додав, що час визначить справжність написаного, але література, де висвітлюється війна, – це те джерело, звідки потім наступні покоління черпатимуть правдиву інформацію, бо книжка – це потужний емоційний чинник і для цивільних, і для військових.

Учасник російсько-української війни, поет і есеїст, кандидат історичних наук Олександр Хоменко зазначив, що література про війну промовляє як свідок писання письма на війні, і є різні виміри читання і писання, як і виміри фронту, бо така література – як матерія опору; людина, яка пише, вимушений жити на війні із сірою емоцією, а не яскравою, і ця сіра емоційність по-іншому сприймає життя, тому література, створена  на «нулі» – як мерехтлива зірка; таку літературу можна порівняти з образом, наприклад, Василя Стуса – це література крайньої межі, з плином часу вона має вистоятися, кристалізуватися, стати не такою пекучою, а цей утілений у неї біль і пекучий досвід є справжньою матерією літератури, і справдешня література війни прийде після війни, коли промовлятиме слово, яке не є «розтяжкою»; така література – це свідчення для вічності, вона не для нас, це свідченням нашої невипадковості.

Письменник і ветеран російсько-української війни Григорій Цимбалюк додав, що такий захід, який висвітлює проблеми літератури про війну, є дуже потрібним; така література не повинна мати рейтингів, але має бути висока художня її якість, також митець, який пише про війну, повинен мати велику відповідальність перед читачем і пам’яттю.

Журналістка, письменниця, волонтерка, підполковник ЗСУ Олена Ластівка Мокренчук зауважила, що воєнна література має бути наповнена лише фактажем, бо це фіксація жахливого досвіду війни і його переосмислення, щоб у цивільному середовищі було розуміння того, що відбувається на війні, тому саме цій меті і слугує така література, щоб це донести до людей, а людям, які пишуть про війну, звичайно, потрібна якісна фахова допомога – і бути почутими, і донеси до читача те, що було ними пережите.

Член СОУ, ексголова оборонного штабу Нагірного Карабаху Ельхан Нурієв підкреслив, що треба дуже відповідально ставитися до того, що пишеться, бо  герої війни – серед нас; таку літературу також треба перекладати, бо вона – бачення нашої Перемоги.

Доктор філологічних наук Юрій Кузнецов порушив проблему літератури і мови в сучасній школі, наголосивши, що українська освіта має стояти на двох стовпах: військова підготовка і досконале вивчення літератури і мови, також має бути на гідному рівні дисципліна у школі й патріотичне виховання, бо це війна не лише за українську землю, а й за вільний вияв творчості й таланту.

Краєзнавець, військовий журналіст і громадський діяч Євген Букет додав, що літературні  шедеври будуть уже після війни, коли біль буде те такий сильний, ущухне; також дуже цінно читати такі твори, бо там є справжня зафіксована емоція; сама ж література про війну – багатошарова: поезія, проза, публіцистика, що в комплексі дасть відбиток нашого часу.

Завершуючи конференцію, Микола Жулинський підсумував, що співпраця науковців і письменників виявилася дуже продуктивною, усі ми бачимо, який величезний літературний материк виник на основі національної трагедії, і така література в духовній мобілізації відіграла і відіграє величезну роль, бо це унікальне свідчення цього часу, де фіксується дивовижний героїзм нашого народу.

Михайло Сидоржевський подякував за плідну співпрацю й додав, що така література працює, а цей літературний материк – різноманітний і різноплановий, також Спілка письменників і далі працюватиме над правдивим висвітленням цієї війни, зокрема і подібними конференціями, які плануються в майбутньому.