До Дня Незалежності України народжується особлива виставка - «Рушник рутенських псевдо», створена на підтримку національної абетки «Рутенія. Графіка української мови».

Це не просто рушники.Це - полотно пам’яті, на якому українські воїни залишають свої позивні давньою українською технікою - «Вибійкою»

Джерело Бібліотека ЦБО ЗС України

До цієї тихої, але надзвичайно промовистої роботи долучаються військові, які після тяжких поранень проходять реабілітацію. Їхні руки, які ще вчора тримали зброю, сьогодні торкаються полотна і залишають на ньому знак - своє ім’я у військовій родині.

На рушниках з’являються позивні тих, хто повернувся з полону.

Тих, хто продовжує свій шлях.

Тих, хто віддав життя за Україну і вже пішов у засвіти.

Є серед них і вибійки тих, кого рідні, друзі та побратими досі шукають.

І кожен такий знак - мов голос крізь тишу:

«Я був. Я є. Я не забутий».

Рушник береже ці слова.

Він пам’ятає дотик руки.

Пам’ятає позивний.

Пам’ятає людину.

А поруч із давньою українською графікою оживає наша історія - історія народу, який століттями виборював право говорити своєю мовою, називати речі своїми іменами й бути вільним.

«Рушник рутенських псевдо» — це вишита молитва за Україну.

За тих, хто повернувся.

За тих, кого чекають.

За тих, хто вже ніколи не повернеться, але назавжди залишиться з нами.

І коли ці рушники одного дня побачать відвідувачі виставки, нехай кожен зупиниться біля них хоча б на мить.

Бо за кожною вибійкою - чиєсь життя.

За кожним позивним - чиясь доля.

За кожним рушником - наша боротьба за свободу.

Нехай пам’ять буде довшою за війну.

Нехай українське слово живе.

Нехай Україна буде вільною.

І нехай на рушниках нашої історії більше ніколи не буде чорних ниток війни - лише світлі дороги до Перемоги.